Практика на актуалізацію емоцій
Спробувати дві речі:
- посилювати емоцію під час актуалізації. Зрозуміти яким саме чином
- навпаки - називати емоцію і виходити з неї. Теж зрозуміти, що саме робиш
Хітида — почуття провини
Азіатіда — тривога
Паціфіда — стид
Але у всіх цивілізаціях коли ти в емоції здається, що ‘Я в ній правий. Всі інші не праві’ — відбувається ніби закостеваніє в ній.
Підказка до практики:
Від будь якої емоції ми отримуємо задоволення. І це база. Якби ми не отримували задоволення — ми б не затримувались в емоції. І саме знайти в чому ця кайфуха — і дозволяє як посилити емоцію (закайфуватись ще більше) так і послабити (так що це за херня з цього кафувать?!)
Додаткова практика — настільки підсилювати кайфування від емоції, щоб аж тошно стало.
Щоб вийти з емоції треба визнати що цей стан — мій власний вибір.
Знайти пояснення — я маю право себе відчувати тому що — і це пояснення і є частина цього кафування.
Щоб від емоції почати рухатись в сторону вирішення тієї задачі, яку ми не можемо подолати будучи в емоції, я маю визнати що відчуваю якесь ізвращенное задоволення від цієї емоції, зрозуміти що це якась херня. Це треба визнати.
Розбір на занятті
Аня вибачилась перед партнером з яким посварилась до цього. Каже, що дуже на нього тиснула. Бо між ними було два прикольних і яскравих бажання але він відморозився.
Як вона це пояснила — вона усвідомила, що не опиралась на своє переживання.
Сам факт наявності переживання в описі вже свідчить про те, що це не азіатида — в азіатиді вигода, модно або багато.
Також це не атлантида — бо немає слащавої історії і якоїсь такої затягуючої драми. Є ніби факти і переживання яке не вийшло. І в приході та відкаті немає слащавих емоцій також з опису.
Основна гіпотеза, що це акртида — вони двоє недоєлесеїв які перелякались своїх власних переживань.
Вона описала що боялась цього бажання/переживання — тому що воно крищесносне, тому-то якщо вона за ним піде то втратить себе і її будуть сприймати не адекватною якщо вона його зробить.
Влад сказав ‘так ми тебе зараз ніяк не сприймаємо бо ти мовчиш. будь ласка вже розчаруй нас і покажи яка ти ‘неадекватна’, хоч якась! будемо знати тоді’
Якщо знайшов людину з якою є спільні бажання і є якийсь перетин світоглядів — то можна собі і по руках надавати за те, що робиш цій людині не приємно а не намагаєшся якось зближатись. Це рідкість вообще — така знахідка. А тим більше коли до одніеї людини не лише свадх а і маніпура — і це ще і взаємно.
До арктиди також відносится те, що була потреба в підтримці — в інших цив немає такого поняття вообще.
Ще до арктиди — це бажання робити разом саме з цією людиною. В атлантиді такого немає — там зранку тусять з одними, в обід з іншими — їхне ‘разом’ взагалі не носить ніякої глибини і проблеми переключитись на іншу людину чи людей немае.
А от в арктиді як раз це відчуття командності — саме з цією людиною — воно і рухає далі в Ц. Це ‘разом’ дуже важливо для Арктів.
Відсутність емпаті, жорстокість, не можливість опертись на власні переживання — це все до арктиди.
По суті — не визнвати свої почуття це спосіб від них ховатись. І від бажань також.
Це цінно коли знаходиш людину з якою щось співпадає в світогляді, хочеться робити і це ще і відчувається як ‘на роки вперед’
Але в Арктиді важко визнати, що це важливо. проте саме це визнання дає сили до змін і руху, до нових форм реагування.
Можливо звичайно я кричу і б’ю коли мене щось не влаштовує — але признавши важливість саме цього переживання — я починаю міняти свої форми.
Командність, а точніше її відстуність — проблема недоелесея. Он вообще сука не командный игрок! Волк одиночка.
Вибачитись за те що недоемпатувава — не те.
Вибачитись за те що тиснув — теж не те.
Щоб вибачення насправді спрацювало — людина має прийти всередині до однозначногої позиції, що так як він робив — він так більше ніколи робити не буде. А для цього немає іншого шляху крім як зрозуміти і визнати — чому саме він так робив з самого початку. І однозначно відчути, що він тепер може себе в цьому контролювати і більше так не робити.
Якщо є імпульс до вибачення і якесь розуміння своєї неправоти — але немає чіткого розуміння що робив і чому — це не вибачення. Воно просто не спрацює
В арктиді тиск на людину створюється через те, що міряєш по собі. Я можу — ти теж можеш. Але людина з іншою швидкістю рухається! І до цього треба адаптуватись.
Не спішити.
Може бути відчуття що цих емоцій багато, що занадто багато. І нікуди їх ді→ати. Хочеться знизити градус почуттів, бо це зносить дах, не можеш ні про що інше думати і взагалі якийсь невменяємий і не може адекватно реагувати — але це все інтерпретації.
Насправді є страх цих почуттів, і замість того щоб їх визнати від них тікаеш і вимагаєш від іншої людини щось.
А ще і дескридитуєш власні переживання і бажання.
Переживання — це можливість і енергія на те, щоб стати і бути іншою людиною, тим, ким ми ще не були.
все время которые мы тебя знаем - ты молчиш
а можна мы узнаем тебя? точнее чтобы ты стал неадекватным тому образу еталонному молчанию и неизветсности.
Два кришесносних переживання до людини — це піздец І треба розуміти що з тієї сторони теж зносить башню. ситуацію можна зрозуміти — інша людина теж йде на попятну.
Аня давить а він відступає і ховаєтсья.
Поки сам собі не визнаєш свої почуття і не почнеш робити кроки на зустріч їм, без гарантій зі сторони іншої людини — нічого не зміниться. Лише такі кроки, не зважаючи на те, що там інша людина робить, і можуть зрушити тебе з місця.
Жінка що знаходить в собі сили зізнатись в страху що є у обох — це надихає.
В артиді мотиватор до напрацювання командностш — це задавання питання масштабів, які ти можеш осягнути і реалізувати в команді з цими людьми. Саме через це питання і виникає плотность зваімодействія.
Це складно знайти ‘свою людину’ а ще й притертись з нею — це велика цінність, таке не завжди і за життя знаходиш.
Прикол: ісус в 33 мав 12 друзів — він дійсно чудесна людина! тут спробуй хоч 1 в 33 мати.
Настправді інша людина може не знайти в собі сили переступити через свій страх.
Треба вимірювати всередині себе — чи все я спробував що хотів, чи є ще ідеї як зваблювати, як спробувати взаємодіяти щоб реалізувати те що хочеться? Поки є варіанти, поки хочеться пробувати — це і є той час в моєму житті що виділений під цю людину.
Коли закінчиться — не буде сумнівів і угризеній своесті що я щось провтикав.
Ми все одно не можемо повпливати на іншу людину. Все що ми робимо — ми робимо в своє задоволення. Поки подобається — зваблюємо, пробудємо, прикалуємо, вчимося і шукаємо способи.
Перед тим як шукати способи зваблення — треба для себе визнати що це важливо і значимо. Це важливий маніпурний крок — визнати що ти саме це хочеш вибрати.
Особилво в арктиді де сумніви постійні.
Чи зможеш рішитись виражати почуття і опиратись на них?
Якщо опираючись на переживання почати міняти своє життя — то інша людина може побачити і надихнутись і теж змінитись. Є шанс. А якщо нічого не міняється — то чого вдруг їй мінятись? Іншій людині немає на що опертись.
Це всього навсього задачка. Із зірочкою.
Коли знаходишся всередині своїх задачок — то перед очима одні тільки зірочки.
Правильне відношення до грошей
я реалізовую те, що мені подобається в першу чергу.
так, я займаюсь монетизацією. але люди йдуть на енергію.
треба приділяти увагу грошам але в фокусі — що саме я хочу робити — це основне.
Якщо сформулювати правильними словами — що саме я хочу робити — то це дозволить цим займатись і не звертати увагу на емоції, порушення. Цей опис буде смачним і підкріплюючим. Саме правильні слова і створюють ту опору — переживання що ми описали словами стає нашою опорою.